Подія закарбована на фото вікторини відбувається на початку 1990-х років біля житлової п’ятиповерхівки по вулиці Симона Петлюри, 24-а. До початку 1980-х років саме в цьому місці починалася, прокладена у першій половині ХХ століття, мощена бутовою бруківкою вулиця Уютна, що прямує до вул. Степана Халтурина (Анненська). Раніше сучасні вулиці Уютна і Нечуй-Левицького мали спільну назву Афанасіївський провулок. На плані губернського міста Полтава 1903 року у південно-західній частині позначені: коротенька вулиця Анненська, що з’єднувала вулиці Кузнецьку (Пушкіна) і Ново-Полтавську (Шевченка), а також Костянтинівська (С. Петлюри) вулиця, яка простяглася від Кременчуцької (Соборності) до Татарської (О. Гончара). Обидві ці вулиці прокладені у другій половині ХІХ ст. після включення до меж міста Юрівки і хутора Огнівки. На планах міста кінця ХІХ ст. ця місцевість позначалася вже як «новобудова» із одноповерховою забудовою садибного типу.
Полтавка Наталія Кондратьєва розповіла, що на місці п’ятиповерхівки по вулиці С. Петлюри, 24-а більш, як сто років тому, на тоді ще Костянтинівській вулиці, стояв просторий одноповерховий цегляний будинок з чудовим садом, де мешкала родина лікаря з шкірних хвороб Якова Кузьмовича Мохначова, який мав ліцензію на приватну практику. Будинок поділявся на дві половини – житлову і амбулаторію з кабінетом лікаря, оглядово-маніпуляційною кімнатою і лабораторією із сучасним на той час обладнанням. Сам Я.К.Мохначов був фундатором Полтавського військового шпиталю в якому служив головним лікарем з 1918 по1926 роки, а також організатором дерматовенерологічної допомоги населенню міста. Шляхетну справу лікування людей продовжують його нащадки. На початку 1970-х років під майданчик для новобудов будинок знесли, а садок вирубали.
Поряд, при зведенні п’ятиповерхівки по С.Петлюри, 24-б, забудовникам не вдалося домовитися про відселення з власником одноповерхової будівлі №24 на розі з провулком Інтернаціональним (нині Братів Шеметів) і новобудову розпочали поза межами садиби. Цей будинок виділяється серед приватної забудови вулиці С.Петлюри чотирма круглими колонами і великою дерев’яною мансардою головного фасаду. За інформацією полтавського краєзнавця Леоніда Булави, будинок споруджували на одну сім`ю, а продали чотирма частинами. Коли будинок підпадав під знесення, ці сім`ї розселили, будинок тимчасово передали місцевій владі. Багатоповерхівку на тому місці споруджувати передумали, а будинок знову передали на приватизацію. Його хтось купив, але не живе – чекає на знесення і гарну компенсацію… Наприкінці 1980-х років в цій будівлі розміщувався відділок по роботі з неблагополучними підлітками, а пізніше ЖЕК.
– До 1980-х років на початку вулиці Уютної і на розі з вул. Нечуй-Левицького в одноповерхових цегляних старовинних міських особняках працювали два дошкільних заклади. Дітей до них водили батьки майже з усього Київського району і, навіть, з військового містечка, – розповів читач Сергій Зозуля. – На початку 1980-х років ці дитсадки розформували по іншим садочкам, будівлі знесли. Натомість звели типову дев’ятиповерхівку по Уютній, 22 і сучасний спеціалізований навчально-виховний комплекс (СНВК №10) по Уютній, 4, споруду видно на задньому плані конкурсної світлини. Дорожній знак праворуч, інформує, що далі тупик, проїзду немає. Колись проїжджа частина, перетворилася на дворовий проїзд в якому мешканцям навколишніх будинків продають на розлив «бочкове» молоко. «Бочками» називали одновісні автопричепи-цистерни для транспортування і продажу молока, квасу, пива, вина. На Полтавщині такі транспортні засоби виготовляв Карлівський машзавод. Інколи цистерни закріпляли на кузові звичайної вантажівки. Зимової пори, нерідко замерзав зливний вентиль, і тоді доводилося відігрівати його смолоскипом. Чергу за молоком люди займали вранці ще затемна, записувалися на список, чергували, змінюючи одне одного, і до приїзду «бочки» встигали добряче замерзнути. Молоко постачали з сільськогосподарських кооперативів і підсобних господарств великих підприємств. Найбільшим з таких на початку 1990-х було, створене Полтавським тампонажним управлінням на базі радгоспу ім.С.Кондратенка Полтавського району, господарство «Джерело», з потужною переробною базою сільгосппродукції. Полтавці так і казали – молоко возять з «тампонажки». Верхній одяг покупців в черзі свідчить про те, що чоловіки в ті роки віддавали перевагу утепленим курткам з каптуром та хутряним шапкам, жінки вдягнені в теплі пальто та в плащі з хутряною підбійкою, запнені вовняними хустками, вбрані у теплі капелюшки. Коли молока привозили достатньо, то відпускали його кому скільки треба, а якщо ні, то «норму відпуску» встановлювала черга. Кожен приходив зі своєю тарою – трилітровими скляними банками з дефіцитними капроновими кришками, або такої ж ємкості емальованими чи алюмінієвими бідончиками. Весь цей посуд, запакований у текстильні торбинки з ручками, люди міцно тримали у руках, інколи обережно ставлячи на землю. Ті кому важко, чи далеко нести, залюбки користувалися ручними, розкладними двоколісними возиками «кравчучками», саме з таким стоїть в черзі крайній чоловік.
До революції ця місцевість була околицею Полтави із заміськими садибами, потопаючими у зелені садків. Будинки зводили глинобитними вибіленими вапном, або обкладеними цеглою. Ще за радянських часів тут довго зберігався сталий, неквапний устрій життя. За парканами в садках щоліта та щоосені дозрівали фрукти, на грядках росла городина, люди тримали худобу й птицю. На початку 1960-х починається планомірне знищення приватного сектору міста. На місці декількох садиб зводилися приватним коштом житлові багатоповерхівки. Не оминула ця участь і вулиці Уютної. Землі під забудову звільняли відселяючи мешканців старих будинків у нові, збудовані поряд. Ще зовсім недавно вулиця Уютна цілком відповідала своїй назві. Нині зі старого житлового фонду на ній залишилося декілька будинків. По Уютній, 12-а чекає своєї участі цегляна одноповерхівка з чотирма круглими колонами і просторим балконом мансарди уздовж головного фасаду. Вона схожа на будинок по С. Петлюри, 24 в якому теж давно ніхто не живе, і така ж занедбана та безпорадна. За спогадами старожилів, навпроти будинку з колонами, знаходилася цегляна будівля на високому цоколі, терасою з двору, великим садом і двома старими ялинами. В ній в одній половині мешкали дві родини, а в іншій був кіноклуб Полтавської обласної ради профспілок. Аматорські стрічки клубу займали почесні місця на фестивалях та конкурсах самодіяльного кіно. На початку 1990-х років на місці цього і сусіднього будинків звели п’ятиповерхівку по Уютній, 15.
Сучасна вулиця Уютна в Київському районі Полтави, починається від вул.Симона Петлюри зразу трьома поворотами – один веде до СНВК №10, другий оминає п’ятиповерхівку по С.Петлюри, 24-а, а третій біля будинку з колонами повз п’ятиповерхівку №24-б веде до початку вулиці. Перетинаючи вулиці Нечуй-Левицького і Лермонтова вона дотикається вулиці Степана Халтурина біля будинку №19, одного з перших дев’ятиповерхових у місті (1967). Забудова еклектична – зустрічаються всі, як великі, так і малі архітектурні форми, властиві сучасному місту, від одноповерхівок і гаражів до висотних споруд з цілодобовим скупченням автівок, які зовсім не асоціюються із затишком. Суттєвою перевагою Уютної є низька інтенсивність руху, пов’язана майже з повною відсутністю проїжджої частини. Все, що залишилося від колишньої, по справжньому затишної, вулиці Уютної це декілька старих кремезних дубів у дворах та з парного боку перед перехрестям з вулицею Нечуй-Левицького.
Запитання до 163-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: на фото 1959 року працівник контори благоустрію веде весняну обрізку дерев на вулиці Гоголя. В якому місці це відбувається?
Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua
Фото Едуарда СТРАНАДКА та з Державного архіву Полтавської області
