Не кожному місту пощастило мати у своїх межах річку. Наші пращури заснували Полтаву на високому мисі правого берега Ворскли. Існує багато легенд про походження назви ріки. В Іпатіївському літописі про події 1174 року її зазначено як Вороскол. Оскільки історична подія сталася за п’ять століть до народження Петра І, то саме це спростовує легенду про російського царя, який начебто загубив у водах річки скло від підзорної труби, через що назвав її «вор скла». З того часу збігло багато води. До ХVІІІ століття вгору по Ворсклі від Дніпра піднімалися купецькі човни з крамом. Археологічні знахідки свідчать, що у ХVII–ХVIII століттях у Ворсклі серед іншої риби водилися навіть осетрові, але час і господарська діяльність людини залишили це в далекому минулому.
Річка Ворскла, ліва притока Дніпра, бере свій початок з джерел на західних схилах Середньоруської височини поблизу села Покровка Івнянського району на Білгородщині. Територією України тече в межах Сумської й Полтавської областей. З усього свого шляху в 464 км, що пролягає переважно Придніпровською низовиною, 349 км припадає на територію України, з них Полтавщиною – 226 км. Майже на всій протяжності лівий берег низький, складений чистими пісками, або з домішкою мулу. Правий – крутий, подекуди його висота сягає 80 м, нерідко помережаний ярами та балками, порослими листяними лісами. У верхній і середній течії русло річки звивисте. Заплава зайнята старичними озерами, луками та болотами, що буйно квітують навесні й на початку літа. Береги вкриті заплавним лісом, місцями зустрічаються ділянки сосни. У долині Ворскли в межах Полтавської області розташовані пам’ятки природи: рукотворний Ковпаківсьий лісопарк, Парасоцьке урочище, регіональний ландшафтний парк «Нижньоворсклянський». Вода в річці за межами Полтави достатньо чиста, на поверхні колихаються білі квіти латаття та жовті глечики, а під берегом у корчах водяться раки. Рівень води в річці підтримують греблі малих ГЕС та шлюзи-регулятори. Під Полтавою таких два: у верхній течії Вакуленський і в нижній – Нижньомлинський. З водами Дніпра Ворскла зливається у Кам’янському (Дніпродержинському) водосховищі поблизу села Світлогірське Кобеляцького району.
З настанням літа розпочинається відпочивальний сезон на природі поближче до водойм. Для полтавців популярним місцем, щоб купатися і засмагати, були і залишаються міські пляжі. У1970–1980 роках вони мали назви: перший, другий і третій для містян, а ближче до залізничного мосту – офіцерський, обладнаний для купання курсантів училищ та військовослужбовців. Нині Полтава має три районних пляжі: Київський, Шевченківський, Подільський і один приватний. Усі вони розташовані на лівому березі Ворскли.
– На фото 1990 років полтавці відпочивають на Центральному пляжі біля Південного мосту, де річка робить поворот, – розповів читач Сергій Зозуля. – На протилежному правому березі з 1923 року по 1970-ті роки працювала Полтавська міська електростанція. На плані Полтави 1903 року на місці сучасної рятувальної станції був дерев’яний Ново-Миколаївський міст, який з’єднував місто із залізничною станцією. Дещо вище течії у Ворсклу впадала маленька річка Рогізна, яка текла ярами через Підмонастир’я від північно-західної околиці Полтави. Сучасникам про неї може нагадати тільки назва вулиці Великорогізнянська. Територія сучасної пляжної зони міста на початку ХХ століття була передмістям – Половинка, або Островок.
На протилежному боці річки пролягає вулиця Зелений Острів, яка після перетину з вулицею Гулака-Артемовського продовжується далі вже як Михайла Драгоманова. Будівлі на задньому плані знімка належать Полтавському обласному управлінню лісового та мисливського господарства. Ділянка чистого піску на правому березі багато років слугує жителям Правого Подолу за маленький пляж. До облаштованого Центрального пляжу відпочивальники діставалися за десять хвилин від зупинки громадського транспорту «Південний вокзал». До інших місць відпочинку лівого берега Ворскли у 1960–1970 роки полтавці доїжджали автобусом маршруту №3, який курсував через усе місто від автотраси Київ – Харків до Дублянщини. Квиток коштував 5 копійок. Якщо серед тижня до річки можна було якось дістатися, то у вихідні це була проблема, і тому чимало людей долало шлях пішки. Простирадла і провізію несли з собою, питну воду набирали в ємності з водорозбірних колонок на вулиці Сакко.
Інфраструктури на полтавських пляжах в ті роки майже не було. У двох-трьох кіосках «Укрдорресторану» відпочивальникам пропонували тепле ситро у скляних пляшках, сухі тістечка без крему та коржики з повидлом. Міська станція прокату човнів розташовувалася вище Центрального пляжу. Окрім почасової оплати прокату, треба було залишати у заставу свій паспорт. Запливати у пляжну зону човнам заборонялося. Дозволялося плавати тільки під правим берегом. За цим ретельно стежили матроси-рятувальники. Прокатні човни можна було побачити від Крутого Берега до межиріччя Ворскли і Коломака біля селища Климівка (Залізничне). У подальші роки до маломірного флоту міста додалися водяні велосипеди-катамарани з лопатями-млинками, що приводили їх у рух. Фото добре передає пляжну атмосферу. Ніхто не грає в карти, бо заборонялося, і міліція могла їх відібрати. Дорослі запливають на дозволену глибину, а діти під наглядом батьків хлюпаються біля берега. У багатьох дітлахів власні плавзасоби – м’ячі і круги. Зовсім не видно надувних матраців, які тривалий час були дефіцитом. Замість них використовували накачані гумові камери від автомобілів чи тракторів. Пляжний гардероб жінок значно скромніший від сучасного. Більшість відпочивальників приймає повітряні та сонячні ванни стоячи, бо пісок засмічений недопалками і дрібним сміттям, а інколи і битим склом. У воді біля берега дошкуляли також беззубки звичайні – двостулкові молюски, яких у річці було стільки, що ними навіть годували свиней. Їхніми мушлями часто різали ступні. Також дуже боляче було босоніж наступати на колючки реп’яха, які зовні схожі на їжаків. У центрі фото ключкоподібна надувна конструкція, що опирається на великий балон, – це гірка для дітей. Щоб дозволили спуститися з неї, треба заплатити гроші. Власники цих гірок ходили з ними з пляжу на пляж, заробляючи на літньому відпочинку.
Запитання до 145 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: чи були ви свідками цієї події 40-річної давнини? Якщо так, поділіться своїми спогадами.
Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua
Фото з архіву «ПВ»
