×

Вікторина «Знаю Полтаву»: Одна з перших автозаправок в межах міста

Підсумки 136 етапу вікторини «Знаю Полтаву»

За будівельними нормами радянських часів зводити автозаправні станції у середмісті населених пунктів не дозволялося. Полтавські автомобілісти заправляли машини на Побиванці, Копилах, Розсошенцях (так званий Круг), Івашках біля аеропорту «Полтава»), вулиця Половка. Загалом близько десяти автозаправних станцій. З початку 1990-х років, відповідно до ДБН 360-92** з деякими обмеженнями, такі об’єкти дозволено розміщувати в межах житлової забудови.

– Фото вікторини першої половини 1990-х років закарбувало для нащадків АЗС в Полтаві на початку вулиці Маршала Бірюзова, – розповів читач Сергій Зозуля. – Бензоколонки значно прогресивніші ніж у відомої кіногероїні чудової української музичної комедії, але дещо застарілі, як на той час. З інформації бачимо на якому пальному їздили в ті роки автівки. Окрім бензину А76, Аі92 та Аі95, ще було і ДП (дизельне пальне), яке коштувало значно дешевше, бо на ньому працювала майже вся техніка аграріїв. Палива на АЗС постачалося обмаль, чим і викликана така черга. В порівнянні із сучасністю, модельний ряд вітчизняних легковиків в ті роки виглядав значно скромніше. Серед знайомих обрисів «Жигулів» різних моделей, проглядаються контури перших іномарок. Нині автозаправка виглядає зовсім по-іншому. Праворуч за кадром світлини, на місці колишніх баз постачання та продовольчого магазину з чудернацьким народним прізвиськом «Курячий», у другій половині 1980-х років розпочато масштабне будівництво поліграфкомбінату. Та не склалося, як гадалося. Зміни в політичному житті держави перетворили новобудову в довгобуд. І тільки на початку 2000-х років завдяки значним зарубіжним фінансовим інвестиціям ПрАТ «Полтавакондитер» у короткий строк звело сучасну виробничу споруду по вул. Маршала Бірюзова, 2. Судячи з фото, снігу випало в той рік чимало, його кучугури видніються на протилежному боці вулиці та на ще не розчищеній проїжджій частині, що веде від площі Зигіна (Транспортна) на Решетилівський шляхопровід, за яким видно смугастий високий димар АТ «Соняшник» (ПрАТ «Кернел»). Під шляхопроводом, майже біля самих колій, є проїзд, від якого починається вулиця Липова. Саме на її розі з вул. Маршала Бірюзова на той час починалася територія Полтавської меблевої фабрики, частину огорожі якої добре видно на фото праворуч в центральній частині між двома опорами АЗС. Нині виробничі приміщення частково в оренді, а на решті розташовується ресторан «Міміно». Ближче до площі Зигіна, що знаходиться ліворуч за кадром, поряд з меблевою фабрикою по вул. Маршала Бірюзова, 15 видніється будівля великого меблевого магазину в якому тоді вже не було чим торгувати. Серед полтавців його прозивали «Меблі під мостом». Саме до нього прямує вантажний фургон для перевезення меблів. Раніше таких тут стояла черга під загрузку. По вулиці Маршала Бірюзова між двох житлових чотириповерхівок №13 та №5, за ялинами височіє будівля №7 ДП «Полтаванафтогазгеологія». Всі вони зведені під час формування архітектурного ансамблю площі Зигіна наприкінці 1950-х років.

Історично склалося так, що на місці сучасної площі Зигіна здавна перетиналися шляхи, які простиралися на захід, південь і північ Полтавщини. Звідси починалися поштові тракти на Решетилівку, Опішне, Зіньків, Кременчук. По вулиці Соборності (Жовтнева, Олександрівська) від Круглої площі в бік сучасної площі Зигіна починалася Кременчуцька поштова дорога. Та лише в сучасній назві вулиці Зіньківської, що виводить подорожніх до траси Зіньків – Гадяч, частково зберігся стародавній топонім. У ХVII-ХIХ столітті по цим землям пролягав чумацький шлях, а згодом торговий тракт. На планах Полтави 1805-1877 років та в перші роки ХХ століття він мав назву Зіньківський поштовий шлях. Наприкінці ХІХ століття ліворуч від початку шляху на Зіньків, розташовувалися Полтавський казенний №1 склад вина, невеличке християнське кладовище та паровий млин А.Смолякова.

Місцевість за сучасною площею Зигіна до початку ХІХ століття була напівпорожньою, з хатинами під очеретом, полями та пасовищами, що з обох боків обступали Решетилівський шлях (вул. Маршала Бірюзова). У дев’яностих роках ХІХ століття розпочалося будівництво лінії Київ-Полтава-Лозова приватної Московсько-Києво-Воронезької залізниці. Станція з вокзалом у Полтаві стала до ладу у 1901 році і отримала назву «Полтава город», тоді ж відкрито рух поїздів між Києвом та Полтавою. У 1903 році залізничну колію продовжили до станції Лозова. Вона стала своєрідною межею тогочасної Полтави. На перетині з Решетилівським шляхом облаштували переїзд зі шлагбаумом для безпечного проїзду селянських підвод, пасажирських та поштових карет і екіпажів. На початку 1960-х років збудували шляхопровід. Після революції 1917 р. станція отримала назву Полтава-Київська і ввійшла до складу Південної залізниці. В роки індустріалізації за Решетилівським переїздом будуються три великих, як на той час, переробних підприємства: 1926 – беконна фабрика (ПАТ «Кернел»), 1929 – м’ясохолодобойня (ПАТ «М’ясокомбінат»), 1934 – прядильно-трикотажний комбінат (ПАТ «Демітекс»).

Запитання до 137-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: у якому місці ранньої весни бували такі розливи?

Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua

Фото з архіву «ПВ»