×

Вікторина «Знаю Полтаву»: Проєктну назву Сади-3 згодом змінили на історичну – Огнівка

Із завершенням формування мікрорайону Алмазний на початку 1970-х років на землях колишнього радгоспу ім.Шевченка, що межують з північним схилом Пушкарівської балки, починається будівництво нових мікрорайонів Сади-1, у 1980-х – Сади-2, у 1990-х роках – Сади-3. Проєктну назву Сади-3 згодом змінили на історичну – Огнівка.

Спочатку багатоповерхівки зводили з великих панелей Полтавського ДБК. Перший десятиповерховий будинок на Огнівській,12, заселили у 1994 році. Задовго до цієї події 1 вересня 1978 року на вулиці Станіславського, 6, відкрився єдиний на той час навчальний заклад на Огнівці – Полтавська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей з вадами слуху. Більш ніж через десять років розпочнеться забудова самого мікрорайону. 1 вересня 1995 року учнів і малят прийняв НВК №16, зі школою та дитячим садком під одним дахом. У топоніміці Полтави з’явилися нові назви вулиць – Станіславського (автор проєкту забудови Полтави 1934–1940), Щепотьєва (перший ректор Полтавського інституту народної освіти, учений-фольклорист), Боровиковського (український маляр, живописець).

– Фото вікторини зроблене наприкінці 1990-х років. На передньому плані чоловіки асфальтують тротуар уздовж міжквартального проїзду біля 16-поверхової висотки на вулиці Огнівській, 10, що готується до здачі, – розповів читач Сергій Зозуля. – Працюють четверо – двоє професіоналів вирівнюють та укотковують асфальтову масу, яку ношами підносять ще двоє з числа майбутніх мешканців будинку. За ними звіддаля спостерігає керівник. Далі, у перспективі ліворуч, закінчують будівництво трансформаторної підстанції, а поки що напругу подають тимчасовою лінією, змонтованою на дерев’яних стовпах. З вантажівки щойно висипали будівельний розчин. У дворах трьох будинків на Огнівській, 12 і 14, та Щепотьєва, 9, уже висаджені дерева й облаштовані дитячі майданчики. Праворуч, де припарковані «Жигулі», згодом на території, вільній від забудови, висадять липи і каштани, створять зону відпочинку мікрорайону. А наразі в ятках уздовж дороги мешканці прилеглих будинків купляють продукти та товари першої необхідності. Праворуч угорі на фото житлові багатоповерхівки на Щепотьєва, 10 та 12, і Боровиковського, 14, 12 та 10. Замикає перспективу триповерхова цегляна будівля НВК №16 за адресою Щепотьєва, 16. У подальші роки жителі Огнівки доклали чимало зусиль, щоб перетворити свої прибудинкові території в ошатні зелені майданчики з квітниками і насадженнями лип, каштанів, горіхів та фруктових дерев. Та нині існує потреба догляду за цим зеленим господарством – обрізка, розчистка, корчування. Поміж будинками ще збереглися стежки, вимощені залишками будівельних матеріалів та вкриті рештками асфальту часів перших поселенців. Є тут і пам’ятка місцевого довгобуду – перший поверх розпочатого будівництва, що між ринком «Станіславський» і багатоповерхівкою на бульварі Боровиковського, 16. Невдовзі на Огнівській, 11, має розпочатися будівництво Свято-Вознесенського храмового комплексу ПЦУ. 4 серпня 2019 року архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір звершив чин освячення хреста на місці майбутнього храму. Поряд на двох дерев’яних палях встановили інформаційний щит з паспортом об’єкта. Та хтось, ласий до чужого майна, поцупив стовпчики, а паспорт відкинув геть. Добрі люди віднайшли його і поставили біля підніжжя хреста.

Уже чверть століття в південно-західній частині Полтави розташовується мікрорайон Огнівка, збудований на землях колишнього радгоспу ім.Шевченка. До початку будівництва схилами Пушкарівської балки рівненькими рядками спускалися до ставків яблуні, а на північному пагорбі, в оточенні вишневих і сливових садків, розкинулось передмістя Юрівка. Унизу балки виблискували чистою водою ставки, у яких купалися і ловили рибу. Поряд з верхнім ставком працював радгоспівський цех з вироблення плодово-ягідних вин. Про ті часи сучасникам нагадують тільки назви тамтешніх вулиць – Тімірязєва, Фруктова, Черешнева, Яблунева, Ягідна. З роками панорама цієї місцевості значно змінилася. З одного боку на горі височіють багатоповерхівки Огнівки, Садів-2 та Садів-1. На протилежних схилах розробляються громадські городи. Та все ж ще збереглася довкола та чарівна краса, яка вабить і милує око містян.

Існує дві версії виникнення топоніму Огнівка. Можливо, їх і більше, та загальновідомі наступні – перша пов’язана з народною традицією, друга – з прізвищем історичної персони. У сиву давнину, коли слов’яни-язичники поклонялися богу вогню Дажбогу, ця віддалена місцевість була поросла дубовими та кленовими гаями з широкими галявинами, укритими соковитими травами і чистими ставками внизу урочища. У ніч на Купала молодь проводила тут свято з розведенням великих багать та веселощами. Вогнища, які палали до ранку, було видно здалеку. Звідси начебто і походить назва Огнівка. Чи так це насправді, чи ні, стверджувати не можна, але достеменно відомо про історичну особу на прізвище Огнєв.

Іван Огнєв (1776–1852) прибув з Петербурга до Полтави, куди 13 листопада 1806 року отримав призначення директором училищ Полтавської губернії. З 1808 року він обіймає посаду директора щойно створеної Першої чоловічої гімназії імператора Олександра І. 25 років за часів каденцій перших трьох полтавських губернаторів – Олексія Куракіна, Миколи Рєпніна-Волконського та Якова Лобанова-Ростовського – сумлінно виконував свої обов’язки. Усе життя Іван Огнєв мріяв мати власну садибу. За відкладені гроші прикупляв земельні ділянки на південно-західній околиці міста. У 1831 році, від’їжджаючи до місця нової служби в Симбірськ, усі родинні справи передав сину Герману, який на той час працював у гімназії, де донедавна навчався сам і працював його батько. Забудовувати придбані землі почала родина Германа Огнєва. З часом хутір розрісся за рахунок подальшої забудови. Його засновник до Полтави не повернувся. У 1843 році після відставки за власним бажанням і отримавши державний пенсіон, оселився в Ромнах Полтавської губернії, де зустрів свої останні дні.

На планах Полтави 1857 року ця місцевість показана як хутір Огнєв. За матеріалами перепису 1859 року його місце розташування зазначене між путівцями з Полтави на Пушкарівку і в Рибці. На той час він складався з 13 дворів та 120 душ. Наприкінці ХІХ ст. в бік хутора Огнєва пробивають дві вулиці: від Кременчуцької дороги – Костянтинівську (Симона Петлюри), а від Порохової – Татарську. З роками околиця міста розбудовувалася і межі колишнього хутора поглинули приватні садиби. Нащадки Івана Огнєва володіли цими землями до 1917 року. Подальша їх доля невідома. На плані Полтави 1903 року показаний ще один хутір з подібною назвою – Огнєвка. Він розташовувався між дорогами до Полтави від сіл Горбанівка та Пушкарівка, за передмістям Новоселівка з вулицями Слюсарною (Баяна) і Рогожанською (Героїв АТО) та християнським кладовищем. У наш час орієнтовно це місцевість наприкінці мікрорайону Сади-2 від провулку Братів Зерових.

Запитання до 154 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: у якому парку була така казкова фортеця?

Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua

Фото з архіву «ПВ»