Більшість вулиць центральної частини нашого міста були прокладені в середині ХІХ століття. На той час Полтава вже стала губернським містом, межі якого сягнули далеко за форштадт колишньої фортеці. Центр міста перемістився до Круглої площі з монументом Слави посередині. Вулиця Мало Кременчуцька прямувала до шляху на Хорол і далі до Києва, а у південному напрямку від неї починалася вулиця Кладовищенська (нині Р.Кириченко). Кладовищенську, яка упиралася у вулицю Старокладовищенську, наприкінці 1870-х років перейменували на Катерининську, а Старокладовищенська стала називатися Кладовищенською.
Вулиця Катерининська, як і більшість полтавських вулиць того часу, забудовувалася приватними будинками садибного типу в один або в два поверхи. Заможні містяни зводили свої оселі з цегли і вкривали жерстю, а хати простолюдинів були глинобитними, вибілені вапном, під солом’яним чи очеретяним дахом. З другої половини ХІХ століття набули популярності прибуткові будинки, які надавали можливість одним заможнім людям орендувати на будь який строк простору, повністю умебльовану квартиру, а іншим мати з цього добрий прибуток. Донедавна на вулиці Раїси Кириченко найстарішими були два наріжних будинки – №26 на розі з вулицею Шевченко (Ново Полтавська) та Пушкіна, 42 (Кузнецька).
– Наприкінці вересня 2020 року комунальники міста демонтували захаращені залишки старого будинку №26. Полтава втратила унікальну будівлю колишнього шинку кінця ХVIII століття, – розповів читач Сергій Зозуля. – На думку дослідника архітектури і полтавського краєзнавця К.Гладиша цей будинок, значно перебудований у різні історичні часи, був колишнім заїжджим двором на шляху від Полтавської фортеці до хуторів Огнівка і Пушкарівка. Первісно його збудували з дубових колод та грабових дошок. Науковець Оксана Коваленко віднайшла у історичному архіві С.Петербургу план та креслення фасаду цієї будівлі виконаний на початку ХІХ століття полтавським губернським архітектором М.Амвросімовим. На цих документах видно кутову будівлю шинку, і двір з невеликими прямокутними господарськими спорудами, обгороджений парканом.
Наріжний будинок по Пушкіна, 42 головним фасадом розміщений вздовж вулиці, півтораповерховий, мурований, оздоблений рустуванням, фасади розділені пласкими пілястрами, завершуються широким карнизом і трикутним фронтоном. Цей міський особняк (1830) з подвір’ям, вимощеним якісною бруківкою, використовувався, як заїжджий двір. У радянські часи до самого початку війни тут діяв будинок колгоспника. У 1947 році Рада Міністрів УРСР приймає рішення про будівництво в Полтаві баянної фабрики. Під нове підприємство відновлюють зруйновані війною будівлі по Пушкіна, 42 та Рози Люксембург, 3. Повну відбудову завершили у 1951 році. В усі роки існування Полтавської баянної фабрики її продукція користувалася підвищеним попитом. На полтавських баянах і акордеонах грали в академічних аудиторіях, в класах музичних шкіл, на великих і малих сценах країни, на цілині і у військових підрозділах. 1988 року підприємство перейменували у Полтавську фабрику музичних інструментів «Ритм», та незабаром настали часи коли баяни і акордеони стали нікому не потрібні. У телефонному довіднику «Полтава-1998» серед діючих підприємств баянна фабрика не числиться.
У вересні1897 року для іногородніх учнів Полтавської Першої Олександрівської гімназії на початку вулиці Катеринівської відкрили пансіон. 30 грудня 1934 року в цій будівлі відкрився перший у місті палац піонерів і жовтенят. З жовтня 1958 року в цій історичній будівлі працювало полтавське радіо, згодом Полтавська обласна державна телерадіокомпанія «Лтава». Поряд з існуючим будинком, збудували чудовий апаратно-студійний комплекс і високу сталеву вежу ретлянслятора, яку наприкінці 1970-х років перенесли і встановили на Інститутській горі біля школи інтернату №2. Фонотека Полтавського обласного радіо зберігає унікальні записи відомих артистів, професійних та аматорських колективів. 13 жовтня 2012 року напередодні свята Покрови та дня народження Народної артистки України Раїси Кириченко поряд з адмінбудівлею ОДТРК «Лтава» урочисто відкрили пам’ятник нашій видатній землячці.
Серед одноповерхової житлової забудови ділянки вулиці Раїси Кириченко від Шевченка до Героїв Чорнобильців вирізняється триповерховий будинок №34. Збудований він 1915 року під навчальний заклад – жіночу гімназію В.Морозовської, засновану у 1905 році. У 1920 році тут стала діяти Полтавська трудова зразкова українська школа №6 ім. І.Франка. Відступаючи німецькі загарбники спалили будівлю школи. Після відбудови у 1954 році будинок передали у відомство Українського товариства глухих.
У мурованому одноповерховому міському особняку № 62-а (поч. ХХ ст.) з присадибною ділянкою, що сягає вулиці Сінної, за кам’яною огорожею з кованими решітками, багато літ розміщувалося управління Полтавської єпархії, нині це нерухомість ПЦУ. Поряд з будинком єпархії працюють різні приватні заклади, а колись ці будівлі і територію займала Полтавська спеціалізована фабрика «Спорт і культура» з філією у селі Жуки. Це підприємство функціонувало з 1929 по 1969 рік. Тут виробляли різні побутові речі з деревини, статуетки, сувеніри різьблені лінійними візерунками.
У першій половині 1950-х років за перехрестям вулиць Остапа Вишні і Рози Люксембург звели першу чергу виробничих корпусів Полтавського електротехнічного заводу №20. Для родин працівників заводу у 1955 році на вулиці Пушкіна, 44 здали в експлуатацію житлову триповерхівку. Для новоселів це були перші квартири з усіма комунальними зручностями, адже на той час частина полтавців ще мешкала у підвалах та напівпідвалах. Саме цей будинок закарбувала світлина вікторини. Його головний фасад по вулиці Рози Люксембург прикрашають два еркери квартир першого і другого поверхів. Пізніше типову триповерхівку звели на початку кварталу від вулиці Лідова. Між цими двома новобудовами ще деякий час існували декілька малоцінних одноповерхівок, які знесли і натомість збудували серійну п’ятиповерхівку на шість під’їздів по Рози Люксембург, 4. Від свого заснування полтавські вулиці витримали не одне перейменування, не оминула ця участь і вулицю Раїси Кириченко. 25 липня 1918 року на засіданні міської Думи внесли пропозицію про перейменування декількох вулиць і площ Полтави. Проукраїнські депутати запропонували вулицю Катерининську назвати на честь Лесі Українки, але влада більшовиків не дала втілити в життя цю ідею. У 1921 році Катерининську перейменували на Червноармійську, бо вона і справді на той час була вщент запруджена казармами і шпиталями червоної армії. 12 червня 1923 року на засіданні Полтавської Міської Ради робітничих і червоноармійських депутатів ухвалили рішення про перейменування 11 полтавських вулиць. З тих пір у нашому місті з’явилася вулиця Рози Люксембург. З травня 2016 року вулицю подовжили до перехрестя з Європейською (Фрунзе) і перейменували на вулицю Раїси Кириченко. Та мешкканці старої історичної частини і досі ласкаво називають цю вулицю «Розочка».
Запитання до 161 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: на ділянці якої вулиці звалив гілку зимовий буревій?
Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua
Фото з архіву Олександра ЧЕРКУНА та ПВ
