×

Вулиця Сковороди з часом майже не змінилася

Де ця вулиця, де цей дім? Саме на це запитання вікторини редакція отримала найбільшу кількість відповідей як правильних, так і ні.

На початку ХІХ ст. на північно-західній околиці Полтави поселили родини поволжських німців цеглярів. У листопаді 1808 р. до Полтави прибули 6 сімей сукноробів, а наступного року в місті вже було 54 родини переселенців. За кошти уряду і приватних осіб на околиці Полтави, по дорозі до села Яківці для нового поселення придбали земельну ділянку в 12 десятин між Бойковим і Павленківським ярами. Після того, як в щойно збудованих будинках розселили німецьких ремісників, так званих «суконних фабрикантів», назву місцевості змінили на Німецьку колонію. Забудова колонії велася знизу від яру. Якість будинків була низькою. Вони зовсім не були схожі на традиційні німецькі будиночки, бо їх зводили російські казнокради. Вікна, вмазані наглухо, неможливо було відкрити, а ні влітку, а ні зимою. Вовняний пил забивав легені. Щоб пустити в приміщення чисте повітря, ремісникам доводилося вибивати шибки. Стіни від роботи верстатів тряслися, дахи протікали. Саме звідси, від Німецької колонії розпочалася історія двох полтавських вулиць Фабрикантської (Балакіна) і Колонійської (Ласаля, Сковороди) та прилеглих до них інших вулиць і провулків.

Мешканці Німецької колонії, за рідкісним винятком, були непитущі, працелюбні і поважали порядок. Одразу після прибуття до Полтави, вони добилися закриття на своїй території шинку, натомість облаштували власний сквер для відпочинку. Колонія жила за власним статусом, вхід на її територію був лише за перепустками, заборонялося також пиячити та публічно сваритися. Дехто з полтавців помилково вважають всю стару забудову вул. Сковороди, що збереглася до наших днів, творінням рук німецьких колоністів. Як стверджують фахівці, таких будинків залишилося зовсім мало. Зазвичай це дерев’яні, тиньковані глиною, частково або повністю в різні роки обкладені цеглою старі будівлі. Одна з таких знаходиться за адресою вул. Сковороди, 7. Меморіальна дошка сповіщає, що в цьому будинку провів останні дні життя видатний наш земляк вчений-математик М.В.Остроградський.

З 31-го грудня 1867 р. (за ст. стилем) німецькі колонії на Полтавщині припиняють своє існування. Відтоді й починається довільна, різностильова забудова вільних ділянок. У жовтні 1867 р. наприкінці Колонійської вулиці у будинку №34 (Сковороди1/3) відкривається Полтавське жіноче єпархіальне училище. Згодом початок вулиці і нумерацію будинків почали вести від центру міста, а не від яру, як спочатку. У1876 році у новій будівлі по Колонійській, 19 починає працювати Полтавське духовне училище (сучасний Аграрний коледж ПДАА по Сковороди, 18). Під час радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. і на початку Другої світової в навчальному корпусі сільгосптехнікуму розміщувалися військові шпиталі. 2 травня 1875 р. на подарованій громадою міста полтавському духовенству вільній земельній ділянці в шість десятин між двором колишнього поштового відомства і Німецькою колонією, заклали нову будівлю семінарії. Протягом двох років були зведені у стилі пізнього класицизму споруди навчальних корпусів. В наш час це головний корпус ПДАА. І до сьогодні будівлі Аграрної академії разом з житловими особняками початку ХХ ст. є окрасою вул. Сковороди.

На фото ретро-вікторини один з таких – двоповерховий будинок (1902 р.) по Сковороди,12. Час зйомки – початок 1990-х рр. Про це свідчать порожні вітрини продмагу, грати на вікнах і одяг перехожого, який прямує до Шкільного провулку (вул. Семинарська). Саме на розі вулиць росте якийсь кущ (на світлині праворуч, знизу). Навпроти магазину з непарного боку вулиці, праворуч за межами кадру починаються корпуси сільгоспінституту (ПДАА).

А колись все тут було зовсім не так, – згадує читач Сергій Зозуля. – Наприкінці 1950-х початку 1960-х рр. я, учень початкових класів разом із родиною мешкав у пересильному бараці по К.Маркса, 12-б (Козака). Це з протилежного боку яру, який починається за дворовою територією будинку, що на фото, і простягається до Підмонастир`я паралельно вулиці Сковороди, побіля станції юннатів, садком спортивної школи-інтернату, Ботанічним садом ПДПУ. Все це колишня територія Архієрейського саду, яка до 1847 р. була літньою резиденцією фрейліни імператриці Катерини ІІ, потім її передали під будинок архієрея Полтавської єпархії, перенесеної з Переяслава. Місцеві хлопчаки знали яр і садок як свої п’ять пальців. На його початку з великої підземної труби по глинистому дну цілорічно струменів потічок у якому водилися жуки-плавунці, пуголовки, п’явки, вужі, черепахи, маленькі джереляночки і здоровенні зелені жаби. Після рясних дощів чистий потічок перетворювався на суцільну каламуть. В густих заростах осоки він поповнювався джерельцями і впадав у перший ставок. Загалом на «нашій» території (школи-інтернату №1) їх було два. Обидва вкриті суцільною ряскою з берегами порослими очеретом. Інтернатським дітям було суворо заборонено наближатися до ставків, пізніше навіть поставили огорожу. Гуляючи з вихователями в садку, вони із заздрістю спостерігали, як ми хлюпалися у воді, чи ловили карасів. Правда, ми й самі були обережні, боячись щоб п’явки не присмокталися до тіла. На схилі яру, з боку інтернату, в ті роки ще росли старі яблуні і груші, залишки колишнього саду. Восени, коли достигав врожай, ми таскали до дому соковиті яблука «Пепинка», духмяну «Антонівку», «Ренет Симиренка», «Кальвіль Сніговий» та жовті груші-дички. З високих кущів бузини збирали дорідні блискучі чорні грони ягід. Все це батьки заготовляли на зиму – сушили, квасили, варили смачне повидло чи варення. На схилах яру косили траву кролям, рвали лободу поросятам, сачками збирали в ставках зелену ряску для качок і гусей. Через яр, коли по кладці, а коли перестрибнувши струмок, бігали в магазин за хлібом, сметаною, розливним молоком і, за морозивом, здавали склотару. У січні 1961 року в СРСР пройшла грошова реформа з обміном готівки 10:1. Коли ми за звичкою просили продати білу хлібину за 1руб.30 коп. продавщиця поправляла нас, що відтепер хлібина коштує лише 13 копійок. В напрямку до стадіону «Колгоспник» («Ворскла») з боку вулиці Сковороди, що на фото в ті далекі літа дитинства розташовувалися перукарня, ятка чоботаря та дерев’яний павільйон годинникової майстерні. Як не дивно, але й сьогодні ця вулиця залишається архаїчною і дещо занедбаною. Багато старих будинків чекають свого часу. Будинок по Сковороди, 12 зустрів мене зачиненими магазинами «Хліб» та «Ассоль». На дворі стояв сонячний, напрочуд теплий недільний день листопада.

Запитання до 132 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: де і в якому році в Полтаві була така новорічна ялинка. Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua

Фото з архіву «ПВ»