×

Вікторина «Знаю Полтаву»: Завод «Лтава» – провідний розробник і виробник високоточної продукції

Для забезпечення ремонту електроенергетичного обладнання повоєнної відбудови Донбасу, Полтавської та Кіровоградської областей наказом Міністра електропромисловості № К-398 від 31 жовтня 1947 року на базі Полтавських електроремонтних майстерень тресту «Укренергоремонт» був створений Полтавський завод №19. На той час підприємство базувалося по провулку Шкільному і виробляло бортове електрообладнання, ремонтувало електрогенератори, трансформатори, електродвигуни. В січні 1952 року завод реорганізовують в електротехнічний завод №20, де налагоджують випуск вкрай потрібної народному господарству електроапаратури.

В травні 1953 року директором підприємства призначають Окінчиця Є.Г., який в подальші двадцять років очолював трудовий колектив. Він досконало знав весь виробничий процес. Щоранку до селекторної планірки обходив усі цехи заводу, спілкувався з робітниками, всіх кадрових спеціалістів знав не тільки на ім’я по-батькові, а і членів їх родин, адже чимало сімей працювало на заводі. Розвиток промисловості потребував зростання об’ємів випуску електротехнічної продукції, а для цього необхідні були нові виробничі площі. У 1953 році на місці колишнього Нового міського кладовища на ділянці обмеженій сучасними вулицями Баяна (пров. Слюсарний), Остапа Вишні (Старокладовищенська) навпроти парку Котляревського започатковано спорудження першого в Полтаві номерного заводу п/с 20. Саме в ті роки була облаштована як вулиця ділянка сучасної вул. Раїси Кириченко від перехрестя з вул. Остапа Вишні до Європейської.

– На світлині вікторини перша заводська триповерхова будівля «червоної лінії» на новому проммайданчику по вулиці Рози Люксембург, 72 (нині Раїси Кириченко). Орієнтовна дата зйомки – друга половина 1960 років, – розповів читач Сергій Зозуля. – На першому та другому поверхах розмістилися виробничі цехи, а на третьому інженерно-конструкторські відділи та служби. За бетонним парканом цілодобова парковка велосипедів і мотоциклів для робітників. Власників легкових авто на той час було обмаль, оскільки це вважалося розкішшю. Тож і на фото закарбовано самотній транспортний засіб чотириколісну мотоколяску СМЗ С-3А Серпуховського мотоциклетного заводу з двигуном ІЖ-49 потужністю 8 кінських сил, що випускалися з 1958 по 1970-ті роки. В народі її прозвали «інвалідкою». Ці непоказні машинки з ручним керуванням та відкидним брезентовим дахом видавали відділи соціального забезпечення (соцзабези) інвалідам Другої Світової війни першої та другої групи безкоштовно терміном на п’ять років. По закінченню експлуатації власник отримував новий транспорт. Його неможливо було ні купити, ні продати. В наступні п’ять років було збудовано триповерхове заводоуправління (праворуч за кадром), три чотириповерхових виробничих корпуси і двоповерховий для власного СКБ. Свідки будівництва розповідали про страшні знахідки розритих поховань під час риття котлованів. У міру здачі виробничих корпусів проводилося перебазування засобів виробництва зі старого майданчика по Шкільному провулку, 4. З 1958 року і до нині колишній двадцятий завод працює по вулиці Раїси Кириченко,72. Змінювалося підпорядкування і назва заводу, та трудовий колектив постійно працював і працює над виконанням поставлених завдань. З часом підприємство трансформувалося в найбільшого виробника електронних компонентів, що дозволило зайняти лідируючу позицію серед виробників аналогічної продукції. Для підготовки кадрів у 1970-х роках при заводі працювали філії школи робітничої молоді №3 (ШРМ) і Дніпропетровського радіотехнічного технікуму. Юнаків до служби в армії готували в навчальних класах активісти заводської первинної організації ДТСААФ (ТСОУ). В патріотичному вихованню молоді приймали активну участь як сивочолі ветерани Другої Світової війни, так і воїни-афганці. В колективі підприємства на різних посадах працювали три Герої Радянського Союзу – гвардійці сержант кулеметник Алєксєєв Я.С. (1919-1998), старший лейтенант льотчик Коростельов О.К. (1921-1990) і старший сержант танкіст Романченко І.Ю. (1923-1988). 26 квітня 1971 року директору Полтавського електромеханічного заводу (ПЕМЗ) Окінчицю Є.Г. присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. В той же період продовжувалося будівництво нових виробничих корпусів. В мікрорайоні Браїлки по вулиці Маршала Бірюзова, 81 звели цехи філіалу ПЕМЗ, у майбутньому завод «Комплект». На головному підприємстві вводять в дію триповерхову секцію зі скла і бетону, яка з’єднала виробничий корпус, що на фото із заводоуправлінням. На першому поверсі нова сучасна прохідна зі скляними дверима і чудовим мозаїчним панно на космічну тематику, а на верхніх – розрахункові служби та обчислювальний центр. Заводоуправління надбудовують четвертим поверхом зі сталевих конструкцій та скла, де розміщувалися конференц-зал, музей історії заводу, кабінет політосвіти, радіовузол та редакція заводської малотиражки «Промінь». На початку 1970-х років назріла гостра проблема спорудження заводського будинку культури з просторою залою для роботи гуртків художньої самодіяльності, проведення вечорів відпочинку, культмасової роботи, загальних зборів колективу. Дозвіл і кошти просили в профільному міністерстві в Москві. Там довго думали, сумнівалися в доцільності, нарешті дозволили збудувати велику триповерхову споруду з двома входами – внутрішньозаводським і зовнішнім із заводською їдальнею на першому та другому поверхах та просторою глядацькою залою на третьому. Нині в цьому корпусі працює оздоровчий комплекс «Sport Life». До послуг заводчан були дві їдальні, два буфета, продовольчий магазин. У заводській медичній частині в обладнаних кабінетах вели прийом всі профільні спеціалісти, крім того працювали стоматологічний, фізеотерапевтичний, маніпуляційний, рентген кабінети і клініко-діагностична лабораторія. Кожен цех мав побутові кімнати для перевдягання та прийому їжі і душові. Після виходу першого директора заводу на заслужений відпочинок з травня 1973 року посаду директора ПЕМЗ, а після утворення в 1975 році виробничого об’єднання «Лтава» його генерального директора займав справжній господар та інженер Попков Г.Г. До складу об’єднання входило п’ять підприємств в Полтаві, Зінькові, Жмеринці, а загальна чисельність працівників сягала понад десять тисяч осіб. В подальші роки ведеться активне будівництво житла для заводчан як поряд з підприємством по вулиці Фрунзе, 66 (Європейська), Баяна, 8, так і в мікрорайонах Алмазний, Половки, Браїлки. На балансі заводу утримувалися чотири дитсадка. Для літнього оздоровлення дітей працівників заводу багато років поспіль в селі Головач працював піонерський табір «Супутник». Робітників підприємства забезпечували санаторно-курортними путівками в пансіонати Сочі, Геленджику, Алушти. До послуг любителів рибалки та полювання на Дніпрі біля с. Солошино було власне мисливське господарство. Заводська молодь відпочивала в диско-клубі «Ритм» у кафе «Молодіжному». На ПЕМЗ була доволі потужна фізкультурно-спортивна спільнота, популярністю користувалися спортивне орієнтування на місцевості, легка атлетика, штовхання гирь, перетягування линви, туристичне багатоборство, футбол. Серед фундаторів полтавської мотобольної команди «Вимпел» був і електротехнічний завод №20. Тривалий час підприємство підтримувало діяльність мототреку «Лтава». У 1976 році на заводі за ініціативи тренера В.А.Цикова створена жіноча команда з хокею на траві «Олімпія». У 1981 році дівчата вибороли «бронзу» на чемпіонаті УРСР з хокею на траві серед жінок.

В роки незалежності підприємство декілька разів реорганізовувалося. У 1994 році «Лтава» з виробничого об’єднання стає акціонерним товариством. У 2011 році АТ «Лтава» перетворено на публічне акціонерне товариство (ПАТ), а з 2018 року і до нині це приватне акціонерне товариство – ПРАТ «Завод «Лтава». Підприємство відоме в Україні і за її межами, як провідний розробник і виробник високоточної продукції, яку широко застосовують в ракето та суднобудуванні, авіаційній техніці, радіоелектроніці та електротехніці, в побутовій техніці та інших галузях промисловості.

Запитання до 176-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: на світлині Річарда Брауна наше місто майже рік без війни. Де зроблене це фото?

Наші реквізити: 36000 м. Полтава а/с 50, телефон 509-331, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua

Фото з архіву «ПВ» та групи «Стара Полтава»