У Полтаві відкрилася виставка вишитих робіт знаної майстрині
7 серпня в Полтавському літературно-меморіальному музеї І.П.Котляревського відбулася презентація виставки вишиваних робіт заслуженого майстра народної творчості України Надії Вакуленко. Жінка пропрацювала майстром із виробничого навчання в Решетилівському художньому ліцеї понад 30 років. Нині очолює Всеукраїнський центр вишивки та килимарства, який 18 травня відкрили в Решетилівці. Її роботи знані в багатьох країнах світу. Носити її вишиванки – честь. І це роблять президенти, депутати, артисти… Надія Вакуленко погодилася розповісти кореспонденту «ПВ» про своє життя та творчість.
Вишивати навчила мама
Надія Вакуленко в молодості навіть не думала, що захоплення вишивкою плавно переросте в професію. Нині ж не уявляє себе без голки та нитки.
– Родом я із Хмельниччини, з селища Ясне (Миркевичі). З дитинства зростала у творчій атмосфері. Мій батько був професійним фотографом, добре малював. Мама займалась рукоділлям, постійно робила щось. Малою думала, що всі мами світу уміють те, що й моя ненька: вишивати, шити, в’язати. Тому сідала біля неї і вчилася, – згадує майстриня. – Тато помер рано. Мені тоді було всього 12 років. Мама виховувала нас із братом Олександром сама. Оскільки в школі навчалась гарно, то вона хотіла, щоб я вступила принаймні до технікуму. Обрала для мене гірничо-збагачувальний у Кам’янці-Подільському, але я не згодилася.
Випадково натрапила на оголошення в газеті
Долю дівчини вирішила газета. У ній вона випадково натрапила на оголошення про набір студентів до Решетилівського професійного училища.
– В оголошені пропонували вступити на навчання за професіями «Вишивальниця» та «Килимарниця». Перша здалась мені дуже примітивною, адже вишивкою займалася ще з дитинства, а от друга зацікавила. Тож я сказала мамі, що поїду вступати, – розповідає майстриня. – Після довгих умовлянь усе ж приїхали разом до Решетилівки. Згадую, як вийшли біля пошти: автостанції тоді ще не було, там стояв вагончик. Місцеві нам розповіли, як дійти до училища. Ішли через парк із численними трояндами. Мене ті квітники дуже вразили, бо так багато квітів ніколи ще не бачила. І я мамі тоді сказала: «Таке відчуття, що тут залишусь». Слова мої стали пророчими. В училищі з’ясувалося, що на спеціальність «Килимарниця» вже група набрана. У той час у закладі було багато студентів, десь до півтисячі. І мені запропонували спеціальність «Художня вишивка». Спочатку не погоджувалась. Проте після екскурсії до музею, де були зібрані кращі вишиті роботи, моя думка змінилася. Була шокована тією красою. Тож віддала документи на цей відділ. І знаєте, жодної хвилини у своєму житті не пожалкувала про свій вибір.
«Доля повернула в мій бік…»
Професія вишивальниці стала невід’ємною частиною життя Надії Вакуленко.
– Вишивка – це те, що дане мені справді від Бога. І я навіть не уявляю, чим би займалася, коли б сюди не приїхала. Училище закінчила на «відмінно». Потім продовжила навчання у Вижницькому технікумі прикладного мистецтва. Туди брали кращих випускників нашого училища. Разом зі мною поїхали на навчання ще чотири людини, серед яких був мій майбутній чоловік Сергій Вакуленко. Він дуже гарно малював і планував учитися на художника в Харкові. Але, мабуть, доля повернула у мій бік, – усміхається. – На першому курсі ми з ним одружилися. Після навчання, яке теж закінчила з відзнакою, за направленням повернулись до Решетилівки. Хоч нас і запрошували у Брест (Білорусь), але чоловік хотів тільки додому.
«Здобула вищу освіту, коли діти підросли…»
Решетилівка стала другим домом для майстрині. Хоча свою маленьку батьківщину, селище Миркевичі, вона теж любить. Правда, тепер туди приїжджає лише навідувати своїх рідних.
– Після технікуму пішла працювати в художнє училище, – говорить Надія Вакуленко. – Після народження погодок, сина Олександра і доньки Юлії, у мене зовсім не лишилося часу на кар’єру. Тож здобула вищу освіту, уже коли діти підросли. Закінчила Полтавський педуніверситет за спеціальністю «Учитель трудового навчання».
«Надихають мене діти…»
За понад 30 років трудового стажу в художньому ліцеї Надія Вікторівна розробила надзвичайно велику кількість робіт: блузи, сорочки, рушники, скатерті. Має численні грамоти та відзнаки.
– Мої вишиті вироби вперше відзначили обласною премією ім. Петра Артеменка. Після чого в 1991 році мене прийняли в Національну спілку майстрів народного мистецтва. Далі було чимало загальнодержавних виставок. Мої роботи завжди відзначали. Їх закуповували навіть у Міністерство культури, музеї, – ділиться Надія Вікторівна. – Я завжди прагнула бути у своїй творчості неповторною, адже кожна справжня майстриня повинна мати власний почерк. Наприклад, коли взяти три роботи: мою, Алли Кісь, Ніни Іпатій (решетилівські майстрині), то їх одразу можна розрізнити. У кожної є свої елементи вишивки, композиції. Замовники пізнають відразу. Виготовляю тільки те, на що маю натхнення. А надихають мене діти. Серед власних улюблених робіт – серія рушників, виконаних у старовинній полтавській техніці «прорізний прутик». Вишиваються вони на сітці. На цих рушниках зображене дерево життя. Більшість моїх робіт – традиційна полтавська вишивка білим по білому або ж у пастельних кольорах. Також у цій техніці виконала оригінальну сукню для своєї доньки, яку назвала «Юлія».
«Таксист із мене не взяв грошей за проїзд…»
У 2005 році Надії Вікторівні присвоїли почесне звання заслуженого майстра народної творчості України.
– Коли мені зателефонували з Національної спілки майстрів народного мистецтва і сказали про нагороду, це було як сніг на голову і водночас – приємно, – згадує майстриня. – До речі, коли тодішній президент Віктор Ющенко мене нагороджував, я подарувала йому вишиванку, спеціально розроблену для нього. Ми її досі називаємо президентською. І знаєте, ця нагорода змінила моє життя, адже багато людей захотіло мати вишиванки від визнаної майстрині. Було приємно, що земляки були раді за мене. Одного разу їхала в таксі (тоді якраз перемонтували дороги) і кажу водієві, що готуються, мабуть, до «Решетилівської весни». А він мені: «А ви знаєте, що в Решетилівці є майстриня, яку нагородив президент?». Йому сказала, що це я. І таксист із мене не взяв грошей за проїзд.
У 2007 році майстриню запросили у Сеул (Корея) на всесвітній майстер-фестиваль мистецтва і культури, де вручили сертифікат «Світовий майстер». Вона постійний учасник обласного свята народної творчості «Решетилівська весна».
Надія Вакуленко долучилась і до того, щоб у 2017 році решетилівська вишивка білим по білому отримала статус нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Це здійснили на підставі рішення Експертної ради Міністерства культури України, до складу якої входять відомі фольклористи та етнографи.
Три місяці тому в Решетилівці відкрили Всеукраїнський центр вишивки та килимарства. Презентація центру відбулась у рамках обласного свята народного мистецтва «Решетилівська весна», яке проводять у місті щороку. Цей заклад очолила Надія Вакуленко.
– У центрі досліджуємо та експонуємо не тільки місцеві техніки вишивки й ткання, а й притаманні іншим регіонам України. Поки він розташовується в орендованому приміщені – виставкова зала, де показуємо роботи відомих місцевих майстрів, а також старовинні зразки вишивки з приватної колекції наукового співробітника центру Юрія Мельничука, – говорить майстриня. – На його запуск із державного бюджету виділили 30 мільйонів гривень. Половина суми використовується на забезпечення життєдіяльності центру, закупівлю обладнання, матеріалів, друга половина – на капітальний ремонт і реконструкцію приміщень колишньої фабрики художніх виробів ім.К.Цеткін, де раніше виготовляли гобелени й вишиті речі. Це приміщення має перетворитися на сучасний «АртХаб». Але про це пізніше…
«Із нашою мамою скоро і кіт буде вишивати…»
Майстриня дуже радіє, що її діти обрали батьківську стежку.
– Син та донька закінчили Решетилівський художній ліцей. Згодом син продовжив навчання на факультеті технології та дизайну в педуніверситеті, після закінчення якого викладає спецдисципліни в художньому ліцеї. Донька знає всі техніки вишивки, створює власні малюнки. Закінчила Київський технікум легкої промисловості та Київський національний університет технології та дизайну. Коли я не встигала виконувати замовлення, вони мені допомагали. Був випадок, коли прийшли наші знайомі й побачили, що вся сім’я вишиває. Чоловік знайомої каже: «Сашо, і ти вишиваєш?» На що Юля йому відповіла: «Із нашою мамою скоро і кіт буде вишивати», – ділиться Надія Вікторівна. – Як народилась онучка Анна, то стараюсь приділяти їй більше часу. Тож сідаємо разом, і вона з цікавістю спостерігає, як я вправляюсь із нитками. Хоч поки що вона не вишиває, але думаю, що в неї це ще попереду.
Вишиванки решетилівської майстрині носить дуже багато відомих людей. Серед них соліст гурту «Тартак» Олександр Положинський, артисти Олег Скрипка та Ніна Матвієнко, екс-президенти Леонід Кравчук, Віктор Ющенко та інші.
