20 липня свій сторічний ювілей відзначила Ангеліна Горбач. Цілеспрямована та сильна людина, яку не зламали роки та примхи долі. Невтомна трудівниця та добра цілителька, вона досі радо приймає у себе нужденних та намагається допомогти кожному, хто цього потребує. У свій день народження Ангеліна Афанасіївна розповіла кореспонденту «ПВ» про секрети довгого та щасливого життя.
«Бабця вчила мене молитов…»
Ангеліна Афанасіївна народилася 20 липня 1919 року в Грузинівці Дніпропетровської області в багатодітній сім’ї робітників. Її рідня по материній лінії приїхала з Київської губернії до Катеринославської (сучасної Дніпропетровщини) майже одразу після звільнення з кріпацтва. Там поблизу річки Бузулук почали обробляти землю, а трохи згодом збудували родовий дім та завели хазяйство.
– Бабуся Марія та дід Спиридон ще застали панщину. Бабуся працювала покоївкою, а дідусь скотарем. Так і познайомилися, а вже згодом створили сім’ю, – починає розповідь. – Нелегка була у них доля, але вони твердо трималися. Їм допомагала віра в Бога. З дитинства пам’ятаю, як бабця вчила мене молитов та розповідала про Ісуса. Казала, що хоч би як погано не було в житті, не можна зневірятися та впадати у відчай. Переконана, що ця дитяча та щира віра вберегла мене від багатьох негараздів та помилок.
Коли Ангеліні було лише 11 років, у її сім’ю прийшла біда. Сталінський режим почав жорстоко переслідувати її рідних. На той час заможні бабуся і дід втратили майже всю худобу, не мали навіть чим харчуватися. Тож після тривалих страждань у 30-му році вони померли від голоду та слабкості. Дівчина й тоді не опустила рук, адже мусила допомагати матері Іустинії Спиридонівні виховувати молодших дітей, а також поратися по господарству.
Про свого батька Афанасія Петровича жінка розповідає небагато. Каже, що був він напівсиротою та не дуже любив згадувати про свою родину через погані взаємини з вітчимом. Справжнім його захопленням було навчання. Свого часу з відзнакою закінчив ремісниче училище за фахом метало- та деревообробки, за що його безплатно направили далі навчатися в Перм. Продовжити освіту хлопцю завадила Перша світова війна, тож він повернувся на батьківщину, де і зустрів Іустинію Спиридонівну. Хлопець і дівчина одразу сподобалися одне одному, тож вирішили взяти шлюб. Незабаром у них народилася перша дитина – Ангеліна.
У сім’ї виховувалося семеро дітей. Наймолодша, Майя, розповіла, що для неї та інших дітей сестра завжди була авторитетом:
– Ангеліна – сильна та вольова особистість. Ніколи дарма не підвищувала на нас голос. У неї ми вчилися бути цілеспрямованими та впевнено йти до своєї мети. Навіть через роки вона залишалася для нас тією старшою сестрою, яка завжди вислухає та допоможе порадою чи то в інший спосіб, але ніколи і нікого не залишила в біді.
«На роботу завжди ходила як на свято…»
Після школи дівчина навчалася в Криворізькій фельдшерсько-акушерській школі, яку закінчила з відзнакою у 1938 році. Потім поїхала на роботу у Веселу Балку Миколаївської області. Там пропрацювала всю війну аж до 1946 року, а згодом переїхала в Кривий Ріг, де близько десяти років була помічником міського епідеміолога. У часи Другої світової війни Ангеліна Горбач самовіддано виконувала свій обов’язок, за що у подальшому її нагородили медаллю «За доблесну працю у роки війни».
Чергова зміна місця роботи вже була пов’язана із сімейними обставинами. У 1956 році чоловіка Ангеліни Афанасіївни Григорія Горбача призначили підполковником штабу Військово-Морських сил Балтійського флоту, тож родина мусила переїхати до Балтійська Калінінградської області. Там жінка влаштувалася військовим фельдшером на станцію швидкої допомоги. А у 1960 році, коли її чоловік звільнився в запас, родина вирішила оселитися в Полтаві. Спочатку жінка працювала фельдшером, а трохи згодом влаштувалася завідувачем травмпукту на Полтавському заводі ГРЛ:
– На роботу завжди ходила як на свято, хоч і доводилося багато працювати. Майже щодня до мене приходили робітники з численними травмами та порізами. Отримавши необхідний досвід на ГРЛ, вирішила перейти на аналогічну посаду, але вже на завод ЗБВ-6. І хоча тамтешнє виробництво вважалося шкідливим через постійні вібрації та бетонний пил, мені вдалося організувати кабінет профілактики вібраційних захворювань і значно покращити стан здоров’я працівників.
А в 1972 році на запрошення головного лікаря Ангеліна Афанасіївна перейшла головною медсестрою до Полтавської 1-ї міської клінічної лікарні, де пропрацювала 30 років. На пенсію невтомна трудівниця вийшла тільки у 73 роки, але досі не полишила лікувальної справи. Аби допомагати людям, жінка освоїла прийоми нетрадиційної східної медицини Су-Джок:
– Понад 20 років тому розпочала лікувати людей у себе вдома і дотепер на безоплатній основі допомагаю всім, хто до мене звертається. Моя місія – робити добро та покращувати самопочуття хворих, – запевняє Ангеліна Горбач.
У перекладі з корейської мови Су – кисть, а Джок – стопа. Методика полягає в особливому впливі на певні точки кінцівок. За переконанням спеціалістів це дає змогу вплинути на конкретний пов’язаний із точкою внутрішній орган. Знаходячи ці точки, Су-Джок терапевт допомагає організму впоратися із захворюванням шляхом стимуляції голками, магнітами та навіть насінням. Ангеліна Афанасіївна зазначила, що за допомогою цієї методики можна діагностувати та вилікувати багато хвороб – від звичайної застуди до параліча.
«Мені допомагає жити оптимізм…»
Ангеліна Горбач прожила у щасливому шлюбі із Григорієм Горбачем рівно 60 років.
Повоєнний період був для молодих людей особливо тяжким, адже Ангеліна Афанасіївна втратила на війні свого першого чоловіка, а у Григорія Федотовича на той час загинула 29-річна дружина:
– То були страшні роки, оскільки війна зламала дуже багато життів та понівечила не одне серце. Не минула вона і наших домівок, але попри все ми змогли знайти в собі сили жити далі. Завдяки взаємопідтримці та порозумінню наше подружнє життя було зразковим. На жаль, кілька років тому чоловіка не стало. Він пішов з життя у 96 років. Тепер моє серце гріють спогади про нього та роки, проведені разом.
Як і кожна родина, Горбачі мали свої традиції. Так, у 1972 році подружжя посадило на прибудинковій території маленький дубочок. Тепер він перетворився на могутнього велетня, який став гордістю жінки. Дерево нагадує їй про незламність духу та силу кохання.
Попри скорботу та тугу за Григорієм Федотовичем, жінка не дозволяє собі сумувати, адже залишається прикладом та справжньою героїнею для шістьох онуків та шістьох правнуків:
– Мені допомагає жити оптимізм та любов до всього, що мене оточує. Також сил надає постійне бажання допомогти нужденним та зробити якусь добру справу. Маю багато планів на життя. Особисто можу назвати себе життєрадісною. Цим завдячую близьким та рідним, які мене оточують. Жодного дня у своєму житті не була самотньою, оскільки мені завжди телефонували та запитували, чи потрібно що-небудь принести або якось допомогти. З огляду на таку увагу та турботу можу назватися щасливою людиною та кожному побажати такої старості.
Почала плести шалі та вишивати картини
Про своє життя на заслуженому відпочинку Ангеліна Горбач розповідає багато та з завзяттям. Каже, що сумувати просто не вистачає часу, адже, окрім медицини, жінка відкрила для себе ще й рукоділля:
– Мати жартома казала, що я народилась у гарячу пору – жнива. Вважалося, що то добра прикмета, оскільки такі діти виростають працьовитими. І це справді так, жодного дня не можу без роботи. завжди намагаюся знайти собі якесь діло. Із виходом на пенсію таким заняттям стали плетіння шалей та вишивання картин.
У доробку майстрині понад 25 шалей та 21 картина. Роботи «Травень 2019 року» та «Мона Ліза», вишиті хрестиком, нині прикрашають стіни ювілярки.
Щодо секрету довголіття Ангеліна Горбач підкреслила: аби довго жити, потрібно любити людей та робити постійно добрі справи за велінням душі:
– Варто радіти кожному дню, адже життя швидкоплинне і потрібно якомога раніше навчитися задовольнятися простими речами. Окремо молодим бажаю чесно трудитися, бути порядними зі своїми близькими та любити всіх, оскільки любов завжди притягує добро. Життя щирої людини завжди сповнене радості та позитивних емоцій.
На останок жінка подякувала за привітання та побажала всім міцного здоров’я та довгих років життя.
